На Богуславщині провели навчальний курс «Економіка через культуру»
У давньому центрі гончарства, селі Дибинці (Богуславська громада, Київська область) 9–11 лютого відбувався навчально-практичний курс «Економіка через культуру». Його слухачами стали представники громадських об’єднань, основним напрямом діяльності яких є розвиток локальних культури, бізнесу та креативних індустрій, представники влади культурного та економічного сектору малих громад Київщини, Чернігівщини, Сумщини, Харківщини, Одещини. Упродовж трьох днів тут виступали знані фахівці зі сфери культури та економіки, відомі активісти.
Однією з проблем, яку порушували під час заходу, була роль культури і туризму під час війни та у повоєнній відбудові України. Ось що про це говорили спікери заходу:
«Нам потрібно думати, як поєднати культуру й економіку після війни. Адже культура впливає на економічний зміст. Вона є магнітом для талантів і відвідувачів громади, майданчиком для взаємодії між секторами економіки» (Олександр Буценко, директор Центру розвитку «Демократія через культуру»).
«Якщо не стане культурної спадщини, нам буде дуже тяжко відновитися після війни. Вона забезпечує українцям розуміння, хто ми, звідки. Це інвестиція у державність. Але щоб використати культурну спадщину як ресурс громади, її потрібно зберігати» (Ярослава Ващенко, заступниця керівника секретаріату Комітету з питань гуманітарної та інформаційної політики Верховної Ради України).
«Потрібно використовувати будь-який інструмент, щоб привертати увагу до себе, до України, — особливо, під час війни. Якщо ми не будемо говорити про свою нематеріальну спадщину, втратимо масу інструментів у цій війні. У збереженні нематеріальної спадщини першочергову роль відіграють саме її носії, громада, думкою якої дослідники не мають права нехтувати» (Валентина Дем’ян, голова Експертної ради з питань нематеріальної культурної спадщини при Міністерстві культури та інформаційної політики України).
«Щодо важливості культури у часи війни… Позаминулого року ми зробили відео про те, як «Щедрик» змінив ставлення до України. Століття тому хор Кошиця був одним з кращих наших амбасадорів і, хоч Україна тоді не перемогла, наша суб’єктність закарбувалася у свідомості багатьох людей по світу» (Богдан Логвиненко, засновник проєкту «Ukraїner»).
«Внаслідок війни збільшиться попит на адаптивний туризм, адже кількість людей, які втратили кінцівки, збільшиться. Адаптивний туризм відкриває доступ до туристичних місць та послуг усім екскурсантам чи туристам, зокрема, з різними обмеженнями. Це дозволяє усім громадянам залишатися повноправними членами суспільства, насолоджуватися подорожами та відпочинком без фізичних перешкод та обмежень, отримати при цьому психоемоційне розвантаження» (Юрій Гладенко, директор Департаменту культури, туризму та релігій Сумської обласної державної адміністрації).
Крім того, окремі спікери поділилися інструментами праці із суспільством в царині мистецтва. Так, британський драматург, театральний режисер, постановник Кріс Болдвін, говорив про культурні ресурси солідарності, відновлення та розвитку, зокрема, про підхід «творчого театру», який митець застосовує в громадах: «Акторів ми залучаємо мешканців громади, звичайних громадян. Але для того, щоб створити виставу, спочатку ми приїжджаємо в громаду, слухаємо різні історії від місцевих, адже бажаємо дізнатися унікальну історію локації саме від її мешканців».
Про подібну практику театральних вистав розповіла слухачам курсу і польська культурна діячка, менеджерка культури, директорка центру «Пограниччя — мистецтв, культур, народів» Вероніка Чижевська. Щороку у польському місті Красногруда, що неподалік кордону з Литвою, відбувається Містерія Мосту, під час якої місцеві мешканці, місцева молодь — бере участь у спектаклях, створених на основі розповідей місцевих мешканців про свою малу батьківщину:
«Наша відповідальність, перед поколінням, в якого ми записували історію цього місця і яке вже відійшло, — зберегти і передати цю історію наступним поколінням» — каже Вероніка Чижевська.
Яскравою й очікуваною подією заходу стала презентація книги «Народний календар Богуславщини», яку створили дослідниця фольклору Олена Чебанюк та історикиня Оксана Гуменюк. Художньо оформила книгу, використавши давні світлини, фотографії старовинних елементів одягу і прикрас, кольори місцевої вишивки гладдю Олександра Федоришина.
Видання це присвячене календарним традиціям Богуславщини, їхнім локальним особливостям, самобутнім рисам обрядовості й фольклору. Сюди увійшли матеріали наших історико-етнографічних експедицій та архівів. А ще ви знайдете тут питальник, за яким можна проводити записи оповідей, спогадів, фольклорного й етнологічного матеріалу, а також ознайомитеся зі зразками місцевого одягу з фондових зібрань профільних установ та приватних колекцій.
«Скажи мені, як ти святкуєш, і я скажу тобі, хто ти. Про нашу ідентичність свідчить те, які свята для нас важливі. На Богуславщині дуже багато в пам’яті лишилося традицій святкування Різдва. Тут дуже поширені Андріївські вечорниці, люди навіть переодягалися, робили маски. І дотепер тут існує традиція топтати ряст. Присутній сильний культ померлих предків, важливим є зв’язок дідусів, бабусь з онуками» — ділиться своїми відкриттями авторка Олена Чебанюк.
У рамках презентації представниці ГО «Навколо Нас. UA» Оксана Гуменюк та Вікторія Олійник продемонстрували колекцію українського народного строю Богуславщини, відтвореного місцевими майстринями Катериною Робак, Катериною Зубко, Катериною Замниус за світлинами кінця ХІХ — початку ХХ століття та експонатами з музейних та приватних колекцій.
Крім цього, під час триденного курсу його учасники могли відвідати банерну виставку ГО «Навколо Нас. UA» та освітньої ініціативи «Медвин. Повстання» «Бражники — майстри українського костюма», яка розповідає про українське подружжя, яке упродовж 40 років праці в США шило народні строї для кращих українських еміграційних творчих колективів та фільмів.
